полінце
ПОЛІНЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до поліно. Сьогодні вдень Катря.. посліднє полінце спалила, щоб спекти її [перепічку] (Мирний, IV, 1955, 287); [Юлія:] Хотіла розпалювати, та не найшла ані полінця дрібного (Фр., IX, 1952, 154); В кутку бліндажа солдат підкидав у чавунну пузату грубку коротко напиляні товсті полінця (Перв., Дикий мед, 1963, 49).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | полінце | полінця |
Родовий | полінця | полінець |
Давальний | полінцю | полінцям |
Знахідний | полінце | полінця |
Орудний | полінцем | полінцями |
Місцевий | на/у полінці | на/у полінцях |
Кличний | полінце | полінця |