отуманілий
ОТУМАНІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до отуманіти. - Йойна, отуманілий від замороки, що валила з ями, вхопився обома руками за груди.., а стративши підпору.., мов галушка булькнув у яму (Фр., IV, 1950, 23); Танцювало все перед очима. Їхала, від тіла геть десь відривалася отуманіла голова... (Кач., II, 1958, 14).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | отуманілий | отуманіла | отуманіле | отуманілі |
Родовий | отуманілого | отуманілої | отуманілого | отуманілих |
Давальний | отуманілому | отуманілій | отуманілому | отуманілим |
Знахідний | отуманілий, отуманілого | отуманілу | отуманіле | отуманілі, отуманілих |
Орудний | отуманілим | отуманілою | отуманілим | отуманілими |
Місцевий | на/у отуманілому, отуманілім | на/у отуманілій | на/у отуманілому, отуманілім | на/у отуманілих |