наслідний
НАСЛІДНИЙ, а, е. Який став наслідником престолу. У березні 1848 р. в Берліні відбувалися грізні демонстрації. Наслідний принц Вільгельм віддав наказ стріляти в народні збори (Нова іст., 1956, 151); // Який передається в спадщину. [Інгігерда:] Ярослав Відняв у тебе Новгород! Відняв Уділ наслідний родичів моїх! (Коч., Я. Мудрий, 1946, 59).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | наслідний | наслідна | наслідне | наслідні |
Родовий | наслідного | наслідної | наслідного | наслідних |
Давальний | наслідному | наслідній | наслідному | наслідним |
Знахідний | наслідний, наслідного | наслідну | наслідне | наслідні, наслідних |
Орудний | наслідним | наслідною | наслідним | наслідними |
Місцевий | на/у наслідному, насліднім | на/у наслідній | на/у наслідному, насліднім | на/у наслідних |