жалісливий
ЖАЛІСЛИВИЙ, а, е. 1. Схильний до жалості, співчуття; співчутливий. -Я вдався жалісливий до всякої тварі (Барв., Опов.., 1902, 154); Якийсь жалісливий шахтар укрив сердешну своєю свитою (Гр., Без хліба, 1958, 164); - Добрий він був, жалісливий (Тулуб, Людолови, II, 1957, 237); - Батько мій дуже жалісливий на людське горе (Шиян, Баланда, 1957, 59); // Який виражає жаль, співчуття. То була хвилина, коли і Христі серце обізвалося. Щирий і жалісливий голос Хведорів уразив його (Мирний, III, 1954, 46); Його дратувало кожне жалісливе слово бідної Домни (Коцюб., І, 1955, 117).
2. Сповнений суму, горя або співчуття. - То ти легковажиш мої слова, сину? - спитала [мати] і глянула на мене з жалісливим докором (Коб., III, 1956, 32); Проценко сидів сумний, мовчазний; він тільки коли-не-коли обміряв Христю якимсь жалісливим поглядом (Мирний, III, 1954, 241).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | жалісливий | жаліслива | жалісливе | жалісливі |
Родовий | жалісливого | жалісливої | жалісливого | жалісливих |
Давальний | жалісливому | жалісливій | жалісливому | жалісливим |
Знахідний | жалісливий, жалісливого | жалісливу | жалісливе | жалісливі, жалісливих |
Орудний | жалісливим | жалісливою | жалісливим | жалісливими |
Місцевий | на/у жалісливому, жалісливім | на/у жалісливій | на/у жалісливому, жалісливім | на/у жалісливих |