цілувальник
ЦІЛУВАЛЬНИК, а, ч. 1. іст. Виборна урядова особа в Російській державі XV - початку XVIII ст., яка збирала податки й виконувала ряд судових і поліцейських обов'язків.
2. заст. Шинкар. Напише [дяк] чолобитну, вигребе з покарлюченої долоні гріш і шасть у шинок. Кине на стіл перед запливлим салом цілувальником, завладає дзбаном браги, залізе на лаву і розкошує... (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 273).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | цілувальник | цілувальники |
Родовий | цілувальника | цілувальників |
Давальний | цілувальникові, цілувальнику | цілувальникам |
Знахідний | цілувальника | цілувальників |
Орудний | цілувальником | цілувальниками |
Місцевий | на/у цілувальнику, цілувальникові | на/у цілувальниках |
Кличний | цілувальнику | цілувальники |