титулування
ТИТУЛУВАННЯ, я, с . 1. Дія за знач. титулувати. - Я вас розумію, товаришу... - Гречкун запнувся на слові, не знаючи, як назвати свого співбесідника, бо повне титулування здалося йому якимось неприродним і помпезним (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 109).
2. Слово, словесна формула, якими йменується особа згідно з її почесним званням, службовим становищем і т. ін. - Не вірю, панночко,.. що першу людину на землі бог створив з глини, а жінку - з чоловічого ребра і прочая, і прочая, як любить кінчати своє титулування російський цар (Кол., Терен.., 1959, 234).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | титулування | титулування |
Родовий | титулування | титулувань |
Давальний | титулуванню | титулуванням |
Знахідний | титулування | титулування |
Орудний | титулуванням | титулуваннями |
Місцевий | на/у титулуванні | на/у титулуваннях |
Кличний | титулування | титулування |