отяжілий
ОТЯЖІЛИЙ, а, е, рідко. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до отяжіти.
2. Те саме, що обважнілий 2, 3. Ні руху скрізь, ні згуку... І вітрець Був скований в повітрі отяжілім... Усе живе замерзло нанівець (Стар., Поет. тв., 1958, 179); Іван справді являвся дуже непоказним. Він не вмів говорити ніякою мовою, крім своєї рідної,.. був маломовний, отяжілий і сумовитий (Фр., III, 1950, 164).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | отяжілий | отяжіла | отяжіле | отяжілі |
Родовий | отяжілого | отяжілої | отяжілого | отяжілих |
Давальний | отяжілому | отяжілій | отяжілому | отяжілим |
Знахідний | отяжілий, отяжілого | отяжілу | отяжіле | отяжілі, отяжілих |
Орудний | отяжілим | отяжілою | отяжілим | отяжілими |
Місцевий | на/у отяжілому, отяжілім | на/у отяжілій | на/у отяжілому, отяжілім | на/у отяжілих |