осуда
ОСУДА, и, ж. 1. рідко. Те саме, що осуд 2. Я б не погодився з такою категоричною осудою (Рад. літ-во, 1, 1969, 61).
2. діал. Поговір. Смерть не так страшная, Як осуда людськая (Чуб., V, 1874, 397); // Неслава. - Осуда ти моя, нещастя ти моє - не дочка, - сказала мати (Свидн., Люборацькі, 1955, 87); Світова осуда звалилася Остапові на голову (Горд., II, 1959, 312).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | осуда | осуди |
Родовий | осуди | осуд |
Давальний | осуді | осудам |
Знахідний | осуду | осуди |
Орудний | осудою | осудами |
Місцевий | на/у осуді | на/у осудах |
Кличний | осудо | осуди |