невимовний
НЕВИМОВНИЙ, а, е. Який важко виразити, передати словами. Настя схилила голову над розкішним поликом, а серце її сповнилось жалем невимовним, мов криниця водою (Коцюб., І, 1955, 71); Ми не всі повернулись з бою після димних пекучих ран, невимовною журбою на могилах цвіте катран... (Рудь, Дон. зорі, 1958, 39); Максим не може відірвати погляду від тої невимовної, дивовижної краси (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 105).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | невимовний | невимовна | невимовне | невимовні |
Родовий | невимовного | невимовної | невимовного | невимовних |
Давальний | невимовному | невимовній | невимовному | невимовним |
Знахідний | невимовний, невимовного | невимовну | невимовне | невимовні, невимовних |
Орудний | невимовним | невимовною | невимовним | невимовними |
Місцевий | на/у невимовному, невимовнім | на/у невимовній | на/у невимовному, невимовнім | на/у невимовних |