кивнути
КИВНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до кивати 1-3. Мати вечеряти просила - він кивнув головою, що добре (Вовчок, І, 1955, 223); Ніхто до осавули не привітався, не кивнув навіть головою (Н.-Лев., II, 1956, 171); Потоцький задоволено посміхнувся у вуса і ледве помітно кивнув промовцеві (Тулуб, Людолови, І, 1957, 32); Він знову зневажливо кивнув у бік листа (Смолич, І, 1958, 60).
@ Пальцем кивнути - зробити хоч що-небудь, хоч найменше зусилля. - Чи мав я хоч одну чисту радість.., хоч пальцем, наприклад, кивнув для того, аби в тій темній безодні.. хоч трохи розвиднілось? (Коцюб., І, 1955, 260); І пальцем не кивнути - нічого не зробити. [Шрамек:] Хоч би й душу.. вимотав, ніхто і пальцем не кивне, щоб допомогти Божені (Галан, І, 1960, 532).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кивну | кивнемо |
2 особа | кивнеш | кивнете |
3 особа | кивне | кивнуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | кивнув | кивнули |
Жіночий рід | кивнула | |
Середній рід | кивнуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кивнімо | |
2 особа | кивни | кивніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | кивнувши |