зумисне
ЗУМИСНЕ, присл., діал. Навмисне. Погонич зумисне гнав коні з усієї сили (Н.-Лев., III, 1956, 204); Він зумисне трохи раніше зачинив свою крамницю, щоб мати час усе доглянуть (Коцюб., II, 1955, 135); З високого наддеснянського валу видно, як стеляться долом дрімучі ліси. Чорні, безкраї, ідуть і йдуть у далечінь, до самого небосхилу. Немов зумисне обступили Чернігів (Міщ., Сіверяни, 1961, 8).
зумисний
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зумисний | зумисна | зумисне | зумисні |
Родовий | зумисного | зумисної | зумисного | зумисних |
Давальний | зумисному | зумисній | зумисному | зумисним |
Знахідний | зумисний, зумисного | зумисну | зумисне | зумисні, зумисних |
Орудний | зумисним | зумисною | зумисним | зумисними |
Місцевий | на/у зумисному, зумиснім | на/у зумисній | на/у зумисному, зумиснім | на/у зумисних |