знавісніло
знавісніти
ЗНАВІСНІТИ, ію, ієш, док., розм. 1. Втратити розум, почуття міри в чому-небудь; озвіріти. - Чи ви показились, чи знавісніли? - говорив Карпо. - Хто це розбив вікно? (Н.-Лев, II, 1956, 358); Орлюк, якому притаманна була, як уже згадувалось, прямолінійність і запальність навіть у нормальному стані, раптом знавіснів.. Він закричав, і важко, й голосно, й зло застогнав і заговорив казна-що (Довж., І, 1958, 303).
2. Дуже набриднути, остогиднути. Остогидла важка робота, знавісніла, як нудний тьмяний осінній день з холодною і набридливою мжичкою (Коз., Вісімсот.., 1953, 69).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | знавіснію | знавісніємо |
2 особа | знавіснієш | знавіснієте |
3 особа | знавісніє | знавісніють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | знавіснів | знавісніли |
Жіночий рід | знавісніла | |
Середній рід | знавісніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | знавісніймо | |
2 особа | знавісній | знавіснійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | знавіснівши |