знавіснілий
ЗНАВІСНІЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до знавісніти. Знавіснілі після викриття свого хліба куркулі - з помсти підпалили темної вітряної ночі колишню самойловицьку економію (Крот., Сини.., 1948, 188).
2. у знач. прикм. Який знавіснів, утратив розум, почуття міри в чому-небудь; озвірілий. Іван схопив його.. з такою ж силою, з якою колись на мосту зупинив знавіснілого коня (Юхвід, Оля, 1959, 154); // Розбурханий, шалений (про стихійні сили і т. ін.). Він виріс посеред гірського бескеття, його, мабуть, гойдало малим не в колисці, а на отаких знавіснілих потоках (Загреб., Шепіт, 1966, 347).
3. у знач. прикм. Який дуже набрид, остогиднув. Чи стерпить він, бездомний мандрівник, Тупих сатрапів самохіття, І самовладців знавіснілий крик (Бажан, Роки, 1957, 269); Знову похмурі кам'яниці колоністів на обрії, знову знавісніле дзижчання «дум-дум» над головою, колона зупинялась, розгорявся бій (Гончар, II, 1959, 125).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | знавіснілий | знавісніла | знавісніле | знавіснілі |
Родовий | знавіснілого | знавіснілої | знавіснілого | знавіснілих |
Давальний | знавіснілому | знавіснілій | знавіснілому | знавіснілим |
Знахідний | знавіснілий, знавіснілого | знавіснілу | знавісніле | знавіснілі, знавіснілих |
Орудний | знавіснілим | знавіснілою | знавіснілим | знавіснілими |
Місцевий | на/у знавіснілому, знавіснілім | на/у знавіснілій | на/у знавіснілому, знавіснілім | на/у знавіснілих |