звинений
ЗВИНЕНИЙ, ЗВИНУТИЙ, а, е, діал. Дієпр. пас. мин. ч. до звинути. Коло комина він у досвітнім сутінку побачив коминарську мітлу на довгім тростиновім держаку, звиненім у колесо (Фр., II, 1950, 258); А в поручника помітно тремтіла рука, якою він урочисто подає звинутий руркою козачий лист (Ле, Хмельницький, І, 1957, 257).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | звинений | звинена | звинене | звинені |
Родовий | звиненого | звиненої | звиненого | звинених |
Давальний | звиненому | звиненій | звиненому | звиненим |
Знахідний | звинений, звиненого | звинену | звинене | звинені, звинених |
Орудний | звиненим | звиненою | звиненим | звиненими |
Місцевий | на/у звиненому, звиненім | на/у звиненій | на/у звиненому, звиненім | на/у звинених |