звечора
ЗВЕЧОРА, рідше ІЗВЕЧОРА, присл. З часу настання вечора; з вечірнього часу. - Та в мене ще звечора все готово, а запрягти - не забарюся... тілько гукнуть! (Мирний, IV, 1955, 354); Стають дядьки звечора з гирлигами на причілку і годинами ждуть, доки звір наблизиться, пробираючись до кошари чи до курятника (Гончар, II, 1959, 20); Він сидів так і перед світом, як ізвечора,- поки аж день забілів (Вовчок, І, 1955, 172); // розм. Увечері. Яшко робив клітку.. А робота туго йшла: ножа не було. Ото в обід та звечора й робить хіба (Головко, І, 1957, 130); Ще звечора були самі лише бутони.. А вранці - тільки глянь! - квітки уже горять (Рильський, III, 1961, 192).