дорікати
ДОРІКАТИ, аю, аєш, недок., ДОРЕКТИ, ечу, ечеш; мин. ч. дорік, дорекла, ло; док., неперех., кому, розм., рідко перех. і без додатка. 1. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь. Дорікав горщик чавунові, що чорний; аж гульк - і сам у сажі (Укр.. присл.., 1955, 217); - Чого се ти усе думаєш?.. - дорікає його Варка (Вовчок, І, 1955, 170); Ахмет зиркнув на двері халупки, гукнув Гусейна і дорікав хлопцеві за неприпустиме поводження з чужинцем (Досв., Гюлле, 1961, 83); Тепер Тася нервово ходила по кімнаті з папірцем у руках і цілком слушно дорікала матері (Дмит., Розлука, 1957, 112).
2. чим. Ставити що-небудь у докір комусь, - Ет, реп'яхами дорікаєш! - Сказав Бровко (Гл., Вибр., 1957, 152); Вона може легко виділити свою садибу з їхньої і житиме на окремому господарстві, аніж має їсти їхній гіркий мед, яким її люди вже й так дорікають (Кучер, Прощай.., 1957, 342).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дорікаю | дорікаємо |
2 особа | дорікаєш | дорікаєте |
3 особа | дорікає | дорікають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дорікатиму | дорікатимемо |
2 особа | дорікатимеш | дорікатимете |
3 особа | дорікатиме | дорікатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дорікав | дорікали |
Жіночий рід | дорікала | |
Середній рід | дорікало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дорікаймо | |
2 особа | дорікай | дорікайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дорікаючи | |
Минулий час | дорікавши |