добродушний
ДОБРОДУШНИЙ, а, е. Лагідний, ласкавий, прихильний до людей і до всього навколишнього. Добродушний був шинкар, Ще добріша в нього жінка (Фр., XII, 1953, 160); - Повернімося звідси додому, синку? - спитала вона в свого добродушного хлопчика (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 49); // Який виражає добродушність; власт. людині, що лагідно, приязно ставиться до всіх. Новий учитель, Яків Малинка, гнучкий.. хлопець з добродушним, трохи подзюбаним обличчям, вподобався людям (Вас., І, 1959, 135); Добродушний тон цехмістра трохи заспокоїв Шнейдера (Тулуб, Людолови, І, 1957, 200).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | добродушний | добродушна | добродушне | добродушні |
Родовий | добродушного | добродушної | добродушного | добродушних |
Давальний | добродушному | добродушній | добродушному | добродушним |
Знахідний | добродушний, добродушного | добродушну | добродушне | добродушні, добродушних |
Орудний | добродушним | добродушною | добродушним | добродушними |
Місцевий | на/у добродушному, добродушнім | на/у добродушній | на/у добродушному, добродушнім | на/у добродушних |