викричати
ВИКРИЧАТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Висловити криком усе, що хотілося. Кожний пригадував багачеві всі його колишні справи, всякий спішився викричати (Козл., Сонце.., 1957, 40).
2. За допомогою крику домогтися чого-небудь. А що ж він [Езоп] викричав? Не став гусак орлом, Не заревів ведмідь волом (Бор., Тв., 1957, 150).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | викричу | викричимо |
2 особа | викричиш | викричите |
3 особа | викричить | викричать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | викричав | викричали |
Жіночий рід | викричала | |
Середній рід | викричало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | викричімо | |
2 особа | викричи | викричіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | викричавши |