баньгу
БАНЬГУ, невідм., ч., муз. Китайський невеликий однобічний барабан; має дерев'яний корпус у формі чаші з масивними стінками, звернений опуклою стороною вгору; в середині корпуса є невеликий отвір; шкіряна мембрана натягується на опуклу частину корпуса і закріплюється на ній гвіздками; звук отримується за допомогою ударів двох паличок; зміна висоти звуку досягається зсувом місця удару від центра мембрани до периферії; під час гри баньгу встановлюється на триніжку; баньгу широко застосовується в народній музиці, а також в оперних оркестрах і різних музичних ансамблях; у театрі на ньому грає, як правило, диригент, який за допомогою баньгу подає умовні сигнали музикантам оркестру і артистам на сцені; баньгу іноді виступає також і в ролі сольного інструмента.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | баньгу | баньгу |
Родовий | баньгу | баньгу |
Давальний | баньгу | баньгу |
Знахідний | баньгу | баньгу |
Орудний | баньгу | баньгу |
Місцевий | на/у баньгу | на/у баньгу |
Кличний | баньгу | баньгу |