гавкання
ГАВКАННЯ, я, с. Дія за знач. гавкати і звуки, утворювані цією дією. Враз знадвору почулось несамовите гавкання (Коцюб., І, 1955, 244); З радісним гавканням плигав Волохан навколо нерухомого Тико (Трубл., I, 1955, 273); * Образно. Дві доби тривав пекельний гуркіт, хрипке гавкання зеніток (Жур., Звич. турботи, 1960, 178); * У порівн. Мене манило мучне батькове ценькання і грубий, уриваний стук важких молотів, мов гавкання злющих, великих та похриплих псів (Фр., IV, 1950, 463).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гавкання | гавкання |
Родовий | гавкання | гавкань |
Давальний | гавканню | гавканням |
Знахідний | гавкання | гавкання |
Орудний | гавканням | гавканнями |
Місцевий | на/у гавканні | на/у гавканнях |
Кличний | гавкання | гавкання |