кволитися
КВОЛИТИСЯ, люся, лишся, недок., розм. 1. Почувати себе недужим, хворим; нездужати. - В мене син чогось кволиться. Жаліється на голову усе (Вовчок, Вибр., 1946, 169); Вона боязко, турботно придивлялася до Зінька - як йому: чи легшає? Чи видужує? А він усе кволився, все нидів (Гр., II, 1963, 488); - Скільки й пам'ятаю, значить,- нема ладу в моїй спині, з самого дитинства кволюся... (Збан., Сеспель, 1961, 52).
2. Скаржитися (на біль, утому). - Ох! як я наморилася,- кволилася Пріська (Мирний, III, 1954, 52); Почав кволитись, що в боку болить (Барв., Опов.., 1902, 110); // Жалібно стогнати; квилити. Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик,- ще один зубик прорізувався (Вирган, В розп. літа, 1959, 254).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кволюся | кволимося |
2 особа | кволишся | кволитеся |
3 особа | кволиться | кволяться |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кволитимуся | кволитимемося |
2 особа | кволитимешся | кволитиметеся |
3 особа | кволитиметься | кволитимуться |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | кволився | кволилися |
Жіночий рід | кволилася | |
Середній рід | кволилося | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кволімося | |
2 особа | кволися | кволіться |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | кволячись | |
Минулий час | кволившись |