заіржавілий
ЗАІРЖАВІЛИЙ, ЗАРЖАВІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до заіржавіти, заржавіти; // у знач. прикм. Дівча довго вовтузилося біля заіржавілого замка, шпортаючи в нім ключем (Досв., Гюлле, 1961, 36); В кутку стоїть заіржавіла бочка з-під гасу (Хижняк, Тамара, 1959, 158); О, сором мовчки гинути й страждати, Як маєш у руках хоч заржавілий меч (Л. Укр., І, 1951, 114).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | заіржавілий | заіржавіла | заіржавіле | заіржавілі |
Родовий | заіржавілого | заіржавілої | заіржавілого | заіржавілих |
Давальний | заіржавілому | заіржавілій | заіржавілому | заіржавілим |
Знахідний | заіржавілий, заіржавілого | заіржавілу | заіржавіле | заіржавілі, заіржавілих |
Орудний | заіржавілим | заіржавілою | заіржавілим | заіржавілими |
Місцевий | на/у заіржавілому, заіржавілім | на/у заіржавілій | на/у заіржавілому, заіржавілім | на/у заіржавілих |
заіржавіти
ЗАІРЖАВІТИ, іє і ЗАРЖАВІТИ, іє, док. Покритися іржею, ржею. Турбаєві здалося, що весь секрет Горбатюка - саме в цьому. Не повісив [шаблі], яв він, не дав заіржавіти... (Руд., Остання шабля, 1959, 85); [Сестра Мархва:] Іч, як замок заржавів.. Певно років з десять буде, як відпирався (Мирний, V, 1955, 108); * Образно. - Трудимось теж на совість. Бо краще вже згоріти на роботі, ніж заіржавіти від неробства (Гончар, Тронка, 1966, 69).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заіржавію | заіржавіємо |
2 особа | заіржавієш | заіржавієте |
3 особа | заіржавіє | заіржавіють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заіржавітиму | заіржавітимемо |
2 особа | заіржавітимеш | заіржавітимете |
3 особа | заіржавітиме | заіржавітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | заіржавів | заіржавіли |
Жіночий рід | заіржавіла | |
Середній рід | заіржавіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заіржавіймо | |
2 особа | заіржавій | заіржавійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | заіржавіючи | |
Минулий час | заіржавівши |