дубчик
ДУБЧИК, а, ч., розм. 1. Те саме, що дубець 1. Зломивши дубчика з кущів, Щоб півня добре стьобонути, Перехрестивсь він та й побрів (Щог., Поезії, 1958, 364); Ляля підходить до тільки-но посаджених кущів ясмину й виламує дубчика (Вишня, І, 1956, 398).
2. Зменш.-пестл. до дуб 1. І справді, скілько тут Сокири ні бряжчали. Ні дубчика, ні липки не стяли (Греб., І, 1957, 62).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дубчик | дубчики |
Родовий | дубчика | дубчиків |
Давальний | дубчикові, дубчику | дубчикам |
Знахідний | дубчик | дубчики |
Орудний | дубчиком | дубчиками |
Місцевий | на/у дубчику | на/у дубчиках |
Кличний | дубчику | дубчики |