докорінний
ДОКОРІННИЙ, а, е. Який стосується основ, коренів чого-небудь. - Я мрію про більше - про докорінну перебудову села (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 121); За останні сторіччя опішнянські розписи зазнали великих докорінних змін, обумовлених історією, технологічними новинами та зростанням художніх смаків споживача (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 68).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | докорінний | докорінна | докорінне | докорінні |
Родовий | докорінного | докорінної | докорінного | докорінних |
Давальний | докорінному | докорінній | докорінному | докорінним |
Знахідний | докорінний, докорінного | докорінну | докорінне | докорінні, докорінних |
Орудний | докорінним | докорінною | докорінним | докорінними |
Місцевий | на/у докорінному, докоріннім | на/у докорінній | на/у докорінному, докоріннім | на/у докорінних |