глянець
ГЛЯНЕЦЬ, нцю, ГЛЯНС, ГЛЯНЦ, у, ч. 1. Блиск вилощеної, начищеної, відполірованої або покритої лаком поверхні. Він прийшов до столу легкими кроками, наче не ступаючи по чистих, до глянцю натертих квадратах паркету (Рибак, Час.., 1960, 99); На черевику глянець зник (Шер., Інд. зошит, 1958, 15).
2. перен. Про блискучий зовнішній вигляд і манери людини. Він віддасть його [хлопчика] комусь із магнатів, щоб при магнатському дворі набув він елегантних манер, знайомств і глянцю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 39).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | глянець | глянці |
Родовий | глянцю | глянців |
Давальний | глянцеві, глянцю | глянцям |
Знахідний | глянець | глянці |
Орудний | глянцем | глянцями |
Місцевий | на/у глянці | на/у глянцях |
Кличний | глянцю | глянці |