глухуватий
ГЛУХУВАТИЙ, а, е. 1. Трохи глухий (у 1 знач.). У сорок першому році його батько, хоч був глухуватий після контузії, одержаної ще в першу світову війну, пішов на фронт (Загреб., Спека, 1961, 34).
2. Не зовсім дзвінкий; неголосний. У здорової деревини звук буде при постукуванні виразнішим, у деревини з вадами - глухуватим (Стол.-буд. справа, 1957, 30); Раптом Жанна почула трохи змінений хрипотою, глухуватий, але таки ж його, батьків голос (Руд., Остання шабля, 1959, 553).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | глухуватий | глухувата | глухувате | глухуваті |
Родовий | глухуватого | глухуватої | глухуватого | глухуватих |
Давальний | глухуватому | глухуватій | глухуватому | глухуватим |
Знахідний | глухуватий, глухуватого | глухувату | глухувате | глухуваті, глухуватих |
Орудний | глухуватим | глухуватою | глухуватим | глухуватими |
Місцевий | на/у глухуватому, глухуватім | на/у глухуватій | на/у глухуватому, глухуватім | на/у глухуватих |