ворона
ВОРОНА, и, ж. 1. Хижий птах із чорним або сірим пір'ям, що живе на деревах поблизу населених пунктів На шлях дивлюся та на поле, Та на ворону на хресті (Шевч., II, 1963, 279); Пролетіла ворона і сіла на тину (Коцюб., І, 1955, 410); Вітер ворону вгрі забивав, і вона мимоволі боком летіла та крякала (Тич., І, 1957, 236).
@ Біла ворона див. білий; Лякана (полохана і т. ін. ) ворона й куща (й тіні, й пня) боїться - про того, хто раз перелякався і потім усього боїться; дуже обережний; Ні пава ні ворона див. пава; Пізнати ворону по пір'ю - видно справжню суть людини з її поведінки.
2. перен., зневажл. Про неуважну людину; гава, роззява. - Дітей малих за що посадив? - По приказанію вашому, за бунт. - Ворона! - крикнув на його, - по приказанію вашому!.. - затвердив та кажеш одно (Мирний, І, 1954, 284).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ворона | ворони |
Родовий | ворони | ворон |
Давальний | вороні | воронам |
Знахідний | ворону | ворон |
Орудний | вороною | воронами |
Місцевий | на/у вороні | на/у воронах |
Кличний | вороно | ворони |
вороний
ВОРОНИЙ, а, е. Чорний із синюватим полиском (про масть коня). Ведуть коня вороного, Розбиті копита... А на йому сіделечко Хустиною вкрите (Шевч., II, 953, 43); // у знач. ім. вороний, ного, ч. Кінь чорної масті. Копитами вдарте, вороні, - У степу ми з вами не одні (Воронько, Три покоління, 1950, 128).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вороний | ворона | вороне | вороні |
Родовий | вороного | вороної | вороного | вороних |
Давальний | вороному | вороній | вороному | вороним |
Знахідний | вороний, вороного | ворону | вороне | вороні, вороних |
Орудний | вороним | вороною | вороним | вороними |
Місцевий | на/у вороному, воронім | на/у вороній | на/у вороному, воронім | на/у вороних |