примічений
ПРИМІЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до примітити. Розмова з прислугою, Христина, досі не примічена ним, врода - все те, мов живе, ставало перед ним (Мирний, III, 1954, 207); Обидва вони були примічені королем і тому підкреслено грузько сиділи в стильних кріселках (Панч, Гомон. Україна, 1954, 47); // примічено, безос. присудк. сл. - Потім скажу, а зараз не можу. Наперед не слід нічого казати - є приміта така... Не пощастить, не вдасться. Давно примічено... (Л. Янов., І, 1959, 440).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | примічений | примічена | примічене | примічені |
Родовий | приміченого | приміченої | приміченого | примічених |
Давальний | приміченому | приміченій | приміченому | приміченим |
Знахідний | примічений, приміченого | примічену | примічене | примічені, примічених |
Орудний | приміченим | приміченою | приміченим | приміченими |
Місцевий | на/у приміченому, приміченім | на/у приміченій | на/у приміченому, приміченім | на/у примічених |