похихотіти
ПОХИХОТІТИ, очу, отиш, док., розм. Хихотіти якийсь час. Гостра, неспокійна Палажка таки й ненавидить Михайла. Якийсь уже він поважний дуже: ні похихотіти з ним, ні попустувати (Тесл., З книги життя, 1949, 102).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | похихочу | похихотимо |
2 особа | похихотиш | похихотите |
3 особа | похихотить | похихотять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | похихотів | похихотіли |
Жіночий рід | похихотіла | |
Середній рід | похихотіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | похихотімо | |
2 особа | похихоти | похихотіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | похихотівши |