покарлючений
ПОКАРЛЮЧЕНИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до покарлючити. Чого се старий, покарлючений старістю дід цілісінький день під тополями мовчки сидить або іноді щось там белькоче та тихо кива головою? (Дн. Чайка, Тв., 1960, 147).
2. у знач. прикм. Який має звивини, закрути, вигини і т. ін.; нерівний. Росли там покарлючені дубки (Загреб., Шепіт, 1966, 17); Вулиця наша, насправді, вузенька ще й покарлючена (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 22).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | покарлючений | покарлючена | покарлючене | покарлючені |
Родовий | покарлюченого | покарлюченої | покарлюченого | покарлючених |
Давальний | покарлюченому | покарлюченій | покарлюченому | покарлюченим |
Знахідний | покарлючений, покарлюченого | покарлючену | покарлючене | покарлючені, покарлючених |
Орудний | покарлюченим | покарлюченою | покарлюченим | покарлюченими |
Місцевий | на/у покарлюченому, покарлюченім | на/у покарлюченій | на/у покарлюченому, покарлюченім | на/у покарлючених |