подубілий
ПОДУБІЛИЙ, рідше ПОДУБЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до подубіти, подубнути. Дівчина нерухомо лежала на березі річки біля купки подубілої на сонці риби (Ле, Наливайко, 1957, 8); // у знач. прикм. Мороз дошкуляє. Стукають [діти] черевиками, труть подублі руки, підшморгують носами (Епік, Тв., 1958, 355).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | подубілий | подубіла | подубіле | подубілі |
Родовий | подубілого | подубілої | подубілого | подубілих |
Давальний | подубілому | подубілій | подубілому | подубілим |
Знахідний | подубілий, подубілого | подубілу | подубіле | подубілі, подубілих |
Орудний | подубілим | подубілою | подубілим | подубілими |
Місцевий | на/у подубілому, подубілім | на/у подубілій | на/у подубілому, подубілім | на/у подубілих |