одерев'янілий
ОДЕРЕВ'ЯНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до одерев'яніти; // у знач. прикм . - Та встань-бо! - прохала Горпина і качала його одерев 'яніле тіло. Яків лупнув очима, потягся (Мирний, І, 1954, 209); Анна перехрестила лоба і стояла якусь мить одерев'яніла. Ноги не могли ступити й кроку (Цюпа, Назустріч.., 1958, 73).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | одерев'янілий | одерев'яніла | одерев'яніле | одерев'янілі |
Родовий | одерев'янілого | одерев'янілої | одерев'янілого | одерев'янілих |
Давальний | одерев'янілому | одерев'янілій | одерев'янілому | одерев'янілим |
Знахідний | одерев'янілий, одерев'янілого | одерев'янілу | одерев'яніле | одерев'янілі, одерев'янілих |
Орудний | одерев'янілим | одерев'янілою | одерев'янілим | одерев'янілими |
Місцевий | на/у одерев'янілому, одерев'янілім | на/у одерев'янілій | на/у одерев'янілому, одерев'янілім | на/у одерев'янілих |
одерев'яніти
ОДЕРЕВ'ЯНІТИ, ію, ієш, док. Втратити чутливість, здатність рухатися; заклякнути, одубіти (про тіло і його частини). [Суховій:] Годі їхати, пройдемось трохи, ноги зовсім помліли і одерев 'яніли (Кроп., V, 1959, 337); Тепер уже він [господар] строго подивився на Ганну Михайлівну. В неї знов одерев'яніли руки й ноги (Жур., Вечір.., 1958, 182); // Остовпіти, заціпеніти. Спершу, як тільки почула про Тамару, Фросина Данилівна одерев'яніла, відразу не могла й слова мовити, так вразила його [гостева] обізнаність (Хижняк, Тамара, 1959, 139).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | одерев'янію | одерев'яніємо |
2 особа | одерев'янієш | одерев'янієте |
3 особа | одерев'яніє | одерев'яніють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | одерев'янів | одерев'яніли |
Жіночий рід | одерев'яніла | |
Середній рід | одерев'яніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | одерев'яніймо | |
2 особа | одерев'яній | одерев'янійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | одерев'янівши |