кольчужник
КОЛЬЧУЖНИК, а, ч., іст. 1. Воїн, одягнений у кольчугу. Брама відчинилася, і виступило військо. Спереду гусари. За ними - кольчужники. Потім панцирники; за ними всі у мідних шоломах (Довж., І, 1958, 251).
2. Майстер, робітник, який виготовляв кольчуги. У містах жило й працювало багато ремісників: ковалів, гончарів, мулярів, чинбарів, зброярів, кольчужників, ювелірів (Іст. СРСР, І, 1957, 43).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кольчужник | кольчужники |
Родовий | кольчужника | кольчужників |
Давальний | кольчужникові, кольчужнику | кольчужникам |
Знахідний | кольчужника | кольчужників |
Орудний | кольчужником | кольчужниками |
Місцевий | на/у кольчужнику, кольчужникові | на/у кольчужниках |
Кличний | кольчужнику | кольчужники |