кокошник
КОКОШНИК, а, ч. 1. Стародавній російський жіночий головний убір з високим оздобленим півкруглим щитком над чолом. Щоб кокошник краще держався на голові, приклеювать до його зворотного боку тасьму або стрічку (Гурток «Умілі руки..», 1955, 223).
2. спец. У російській архітектурі XVI-XVII ст.- прикраса на фасадах будинків, що формою нагадує такий головний убір. Кокошник - декоративна форма в російській архітектурі - рід фронтона з карнизом, загнутим по кривизні склепіння або арки (Архіт. Рад. Укр., 11, 1939, 41).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кокошник | кокошники |
Родовий | кокошника | кокошників |
Давальний | кокошникові, кокошнику | кокошникам |
Знахідний | кокошник | кокошники |
Орудний | кокошником | кокошниками |
Місцевий | на/у кокошнику | на/у кокошниках |
Кличний | кокошнику | кокошники |