самітно
САМІТНО, рідше САМОТНО. Присл. до самітний, самотний. Пишні «тюрбе» - мавзолеї самітно сіріють на полі (Коцюб., II, 1955, 129); Під скелями самотно догорає, як червона жарина в печі, останній у хуторі вечірній огник (Вас., І, 1959, 219); Вулицею самітно йшов Микола Іванович (Збан., Малин. дзвін, 1958, 297); Рік минав, Вернула пані вже вдовою,- Пан на чужині десь сконав. Жила самітно, сумувала, З людей ні з ким не розмовляла (Фр., X, 1954, 365); // у знач. присудк. сл. Коли мені в моїй малій, тихій хатині ставало тісно й самітно, я брала свою палицю в руки й одвідувала стару Катерину (Коб., II, 1956, 320).