овіяний
ОВІЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до овіяти. І знов на горах я, овіяних вітрами, Казками вільних полонин (Олесь, Вибр., 1958, 376); А дерева вклонялися їм, людям. Овіяним грозами. Обпаленим громами (Дмит., Обпалені.., 1962, 237); Гліб добре бачив молоде, овіяне смутком обличчя послушниці (Шиян, Гроза.., 1956, 175); // овіяно, безос. присудк. сл. Задушевною теплотою овіяно в колискових піснях побажання щастя дитині (Нар. тв. та етн., 1, 1961, 42).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | овіяний | овіяна | овіяне | овіяні |
Родовий | овіяного | овіяної | овіяного | овіяних |
Давальний | овіяному | овіяній | овіяному | овіяним |
Знахідний | овіяний, овіяного | овіяну | овіяне | овіяні, овіяних |
Орудний | овіяним | овіяною | овіяним | овіяними |
Місцевий | на/у овіяному, овіянім | на/у овіяній | на/у овіяному, овіянім | на/у овіяних |