канчук
КАНЧУК, а, ч. Нагайка з переплетених ремінців. Самійло хвалився, що аж три канчуки звелено в сирівці намочити (Мирний, IV, 1955, 236); На його [мужика] руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (Фр., II, 1950, 99); Іде полем наглядач, коник під ним бистрий, а в руках ремінний канчук (Мур., Бук. повість, 1959, 7).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | канчук | канчуки |
Родовий | канчука | канчуків |
Давальний | канчукові, канчуку | канчукам |
Знахідний | канчук | канчуки |
Орудний | канчуком | канчуками |
Місцевий | на/у канчуку | на/у канчуках |
Кличний | канчуку | канчуки |
канчуковий
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | канчуковий | канчукова | канчукове | канчукові |
Родовий | канчукового | канчукової | канчукового | канчукових |
Давальний | канчуковому | канчуковій | канчуковому | канчуковим |
Знахідний | канчуковий, канчукового | канчукову | канчукове | канчукові, канчукових |
Орудний | канчуковим | канчуковою | канчуковим | канчуковими |
Місцевий | на/у канчуковому, канчуковім | на/у канчуковій | на/у канчуковому, канчуковім | на/у канчукових |