звідник
ЗВІДНИК, рідко ЗВОДНИК, а, ч. 1. Той, хто займається звідництвом. [Сестра Серахвима:] Той Гарасим найперший зводник. Певно він і Василя з Юліаною звів (Мирний, V, 1955, 109); Улесливо-послужливий швейцар (він же гардеробник, вантажник, зводник і, як треба, викидайло) широко розчинив двері (Кол., Терен.., 1959, 120); // Той, хто розпускає плітки, зводні.
2. Той, хто зваблює дівчину, жінку. - Налаяла, витурила старого звідника, ..слинявим ротом поліз цілуватися (Стельмах, І, 1962, 518).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | звідник | звідники |
Родовий | звідника | звідників |
Давальний | звідникові, звіднику | звідникам |
Знахідний | звідника | звідників |
Орудний | звідником | звідниками |
Місцевий | на/у звіднику, звідникові | на/у звідниках |
Кличний | звіднику | звідники |