зарубаний
ЗАРУБАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зарубати 1-3. - Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха! (Н.-Лев., II, 1956, 364); Зарубаний Семеном кінь тепер брьохнувся на землю (Ле, Побратими, 1954, 34); Зміркував [Іван], що находиться недалечко того місця, ..де лишив свою сокиру, зарубану в пеньок (Фр., III, 1950,140); // зарубано, безос. присудк. сл. Та сил немає в мене співать про квіти й луг. Констанцію й Євгена зарубано в бою (Сос., І, 1957, 184).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зарубаний | зарубана | зарубане | зарубані |
Родовий | зарубаного | зарубаної | зарубаного | зарубаних |
Давальний | зарубаному | зарубаній | зарубаному | зарубаним |
Знахідний | зарубаний, зарубаного | зарубану | зарубане | зарубані, зарубаних |
Орудний | зарубаним | зарубаною | зарубаним | зарубаними |
Місцевий | на/у зарубаному, зарубанім | на/у зарубаній | на/у зарубаному, зарубанім | на/у зарубаних |