брик
БРИК, виг. 1. Уживається як присудок за знач. брикати 1 і брикатися 1. Ой чук-брик з рогом бик (Сл. Гр.).
2. Уживається як присудок за знач. брикнути. - От би куди стрілу пустити! - подумав він. - Горобців би з п'ять можна положити. Та гарно так. Тілько - цок! Горобець брик! - тілько пір'ячко посипалося (Мирний, І, 1954, 247).
брика
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | брика | брики |
Родовий | брики | брик |
Давальний | бриці | брикам |
Знахідний | брику | брики |
Орудний | брикою | бриками |
Місцевий | на/у бриці | на/у бриках |
Кличний | брико | брики |