проворкотати
ПРОВОРКОТАТИ, очу, очеш і ПРОВОРКОТІТИ, очу, отиш, док. 1. неперех. Те саме, що проворкувати 1.
2. перех. і без додатка, перен. Те саме, що проворкувати 2. Кошкін подивився скоса на Женю і проворкотів : «Струни рук і сердець почуттєві ..» (Мур., Свіже повітря.., 1962, 87); Панщина ж, своє господарство і діти усім тягарем лягли на одні материні плечі. Він і досі дивувався, як вона, перериваючись, устигала і панське діло поробити, і своє поле, і город доглянути, і дома впоратись : хату побілити, хліб спекти, шмаття попрати і дітям на ніч котика проворкотіти (Стельмах, І, 1962, 422).
3. перех. і без додатка, перен. Пробурчати, промурмотати, виражаючи невдоволення чим-небудь, гнів і т. ін. - Хлопський син! Тьфу, якого біса тим хлопам пхатися сюди! - проворкотав Валько (Фр., І, 1955, 252); - Одно відомо , - знов дід проворкотів понурим гласом , - що всі ми й доби й тижні погубили в сій клятій тьмі (Л. Укр., І, 1951, 294); // рідко. Сказати що-небудь тихо, невиразно. В тій хвилі Олекса проворкотав щось крізь сон (Фр., V, 1951, 69).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | проворкочу | проворкочемо |
2 особа | проворкочеш | проворкочете |
3 особа | проворкоче | проворкочуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | проворкотав | проворкотали |
Жіночий рід | проворкотала | |
Середній рід | проворкотало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | проворкочімо | |
2 особа | проворкочи | проворкочіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | проворкотавши |