соня
СОНЯ, і, ч. і ж. 1. розм. Те саме, що сонько. - І не сором дівці отакій соні бути? (Мирний, III, 1954, 243); Рано-вранці, ще до схід сонця, він уже розбудив комсомольців. - ..Ану, соні, годі потягатися, годі вилежуватись! (Донч., II, 1956, 27); Валька була страшенна соня, і припущення, що в цей час вона могла не спати, було неймовірне (Сенч., На Бат. горі, 1960, 21).
2. тільки ж. Невеличка жовтувато-сіра тварина ряду гризунів, що проводить зиму в сплячці. Соня лісова в Радянських Карпатах дуже поширена (Звірі.. Карпат.., 1952, 38); Лісова соня - маленька звірина, збентежено визирнула з покинутого сорочачого гнізда, яке вона облюбувала собі на зиму (Донч., IV, 1957, 78).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | соня | соні |
Родовий | соні | сонь |
Давальний | соні | соням |
Знахідний | соню | сонь |
Орудний | сонею | сонями |
Місцевий | на/у соні | на/у сонях |
Кличний | соне | соні |