слововжиток
СЛОВОВЖИТОК, тку, ч. Те саме, що слововживання. Традиційна книжна літературна мова [на кінець XVII ст.], як і раніше, не мала єдиних, упорядкованих правил, що регулювали б її граматичні норми і слововжиток з урахуванням змін, які сталися під впливом народної мови (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 109): Етюд - це передусім чіткість думки, стрункість викладу. Невеликий розмір вимагає найвиразнішої образної мови, бездоганного слововжитку (Літ. Укр., 18. VI 1965, 3).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | слововжиток | слововжитки |
Родовий | слововжитку | слововжитків |
Давальний | слововжиткові, слововжитку | слововжиткам |
Знахідний | слововжиток | слововжитки |
Орудний | слововжитком | слововжитками |
Місцевий | на/у слововжитку | на/у слововжитках |
Кличний | слововжитку | слововжитки |