набучавілий
НАБУЧАВІЛИЙ, а, е, діал. Дієпр. акт. мин. ч. до набучавіти. З поля тягло весняним вітерцем і духом набучавілої ріллі (Панч, Синів.., 1959, 67); Низько занурювалися у воду набучавілі колоди (Тулуб, Людолови, І, 1957, 230).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | набучавілий | набучавіла | набучавіле | набучавілі |
Родовий | набучавілого | набучавілої | набучавілого | набучавілих |
Давальний | набучавілому | набучавілій | набучавілому | набучавілим |
Знахідний | набучавілий, набучавілого | набучавілу | набучавіле | набучавілі, набучавілих |
Орудний | набучавілим | набучавілою | набучавілим | набучавілими |
Місцевий | на/у набучавілому, набучавілім | на/у набучавілій | на/у набучавілому, набучавілім | на/у набучавілих |