звікувати
ЗВІКУВАТИ і рідше ІЗВІКУВАТИ, ую, уєш. Док. до вікувати. - От я звікувала в розкоші, заміж пішла по любості, сини в мене, як соколи... та за те ж я й попоплакала найгіркішими слізьми (Вовчок, І, 1955, 63); Тяжко замислилася Катерина і про своє життя... Так і звікуєш самотньою (Коп., Земля.., 1957, 260).
Вік (життя) звікувати (ізвікувати) - прожити все життя. [Хведір:] Ну, сину, нехай тобі господь допомога у щасті та в добрі вік звікувати!.. (Кроп., III, 1959, 171); Вік ізвікувати - не в гостях побувати! (Укр.. присл.., 1955, 258); В ній [хаті] звікував своє життя Василів батько в клопотах та злиднях (Цюпа, Назустріч.., 1958, 15).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | звікую | звікуємо |
2 особа | звікуєш | звікуєте |
3 особа | звікує | звікують |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | звікував | звікували |
Жіночий рід | звікувала | |
Середній рід | звікувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | звікуймо | |
2 особа | звікуй | звікуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | звікувавши |