гарчання
ГАРЧАННЯ, я, с. Дія за знач. гарчати і звуки, утворювані цією дією. Він продирався крізь чагарник у глухому кутку саду і раптом почув притишене гарчання псів (Сміл., Пов. і опов., 1949, 21); В голосі пана Барвінського почулось тихе гарчання. Але він стримав себе (Кол., Терен.., 1959, 174); Кругом хати почувся стук, грюк, гарчання прогоничів (Мирний, III, 1954, 151).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гарчання | гарчання |
Родовий | гарчання | гарчань |
Давальний | гарчанню | гарчанням |
Знахідний | гарчання | гарчання |
Орудний | гарчанням | гарчаннями |
Місцевий | на/у гарчанні | на/у гарчаннях |
Кличний | гарчання | гарчання |