тріщання
ТРІЩАННЯ, я, с . Дія за знач. тріщати 1, 2 і звуки, утворювані цією дією. Знадвору чутно крики й тріщання. Двері падають (Сам., І, 1958, 243); Слабе тріщання розпечених клепок було єдине, що порушувало тишу (Трубл., Лахтак, 1953, 80); Треба очищати її [мову] від архаїзмів, провінціалізмів і того хвацького словесного «новаторства», яке під маркою побутових словечок засмічує нашу мову зовсім так, як шуми і тріщання засмічують звучання радіопередачі (Довж., III, 1960, 168); Підростуть У лузі коники, і чуть далеко Сухе тріщання їхнє... (Рильський, І, 1960, 248).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тріщання | тріщання |
Родовий | тріщання | тріщань |
Давальний | тріщанню | тріщанням |
Знахідний | тріщання | тріщання |
Орудний | тріщанням | тріщаннями |
Місцевий | на/у тріщанні | на/у тріщаннях |
Кличний | тріщання | тріщання |