квилити
КВИЛИТИ, лю, лиш, недок. 1. Жалібно стогнати, стиха плакати. І квилить, плаче Ярославна В Путивлі рано на валу (Шевч., II, 1953, 336); Не квиліть, не причитайте над мистецтвом (Еллан, II, 1958, 63); // Плачучи, тихенько пищати (про дитину). Вірте мені або ні, але відколи в колисці стало щось квилити, то в мене ніби якісь резервні сили пробудились (Вільде, Винен.., 1959, 4); // перен. Видавати жалібну мелодію (про музичний інструмент). Скрипки квилили, мов чайка (Фр., II, 1950, 73); Десь на кутку розливала жалобу трембіта. Вона квилила й квилила, повідаючи людям ще про одну смерть (Скл., Карпати, II, 1954, 175).
2. Жалібно кричати (переважно про птахів). Обнялись, як голуб'яточка, і пішли собі; а над ними так і в'ється чайка, .. і квилить, і кигика (Стор., І, 1957, 143); Вив вітер осінній, квилили сичі... (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 33); * Образно. І чого ти, серце моє, квилиш мені в грудях, як покинена пташка? (Стеф., II, 1953, 40).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | квилю | квилимо |
2 особа | квилиш | квилите |
3 особа | квилить | квилять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | квилитиму | квилитимемо |
2 особа | квилитимеш | квилитимете |
3 особа | квилитиме | квилитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | квилив | квилили |
Жіночий рід | квилила | |
Середній рід | квилило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | квилімо | |
2 особа | квили | квиліть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | квилячи | |
Минулий час | квиливши |