жданий
ЖДАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ждати 1, 2. Раптом до вуха долітає давно жданий поклик трембіти (Коцюб., II, 1955, 323); І ту вісточку, ждану з села, Став [солдат] з тривогою в серці читати (С. Ол., Вибр., 1959, 105).
2. прикм. Якого бажають, довго ждуть, про який мріють, до якого прагнуть; бажаний, жаданий. Щоб настав час жданий людського єднання, Щоб ні пана більше не було, ні хлопа, Треба перейнятись швидше світлом знання (Граб., І, 1959, 118); Забряжчали нові кришталеві чарки, що їх Соломія виймала тільки для жданих гостей (Кучер, Трудна любов, 1960, 140); // у знач. ім. ждані, них, мн. Ті, кого ждуть, бажають. На кінець наспіли і ждані: Ониська - мишаста і Ївга - товстуха (Мирний, III, 1954, 39); * У порівн. Отож і зустріли в кузні парубка та його неню, як рідних і жданих (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 289).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | жданий | ждана | ждане | ждані |
Родовий | жданого | жданої | жданого | жданих |
Давальний | жданому | жданій | жданому | жданим |
Знахідний | жданий, жданого | ждану | ждане | ждані, жданих |
Орудний | жданим | жданою | жданим | жданими |
Місцевий | на/у жданому, жданім | на/у жданій | на/у жданому, жданім | на/у жданих |