гнівний
ГНІВНИЙ, а, е. Який перебуває в стані нервового збудження, гніву. Зоя.. все була сердита, все гнівна, все чогось їй недоставало (Коб., III, 1956, 488); На всіх континентах люблять пристрасного борця за щастя людей - гнівного Тараса Шевченка (Наука.., З 1961, 18); * Образно. Гнівні вітри облягли село (Горд., І, 1959, 153); II Який виражає гнів, перейнятий гнівом. Гнівні слова Шевченка кликали в бій проти царизму, проти панів українських, польських, російських (Корн., Разом із життям, 1950, 6); Урущак блиснув гнівним поглядом на зоотехніка (Горд., І, 1959, 551).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гнівний | гнівна | гнівне | гнівні |
Родовий | гнівного | гнівної | гнівного | гнівних |
Давальний | гнівному | гнівній | гнівному | гнівним |
Знахідний | гнівний, гнівного | гнівну | гнівне | гнівні, гнівних |
Орудний | гнівним | гнівною | гнівним | гнівними |
Місцевий | на/у гнівному, гнівнім | на/у гнівній | на/у гнівному, гнівнім | на/у гнівних |